Таїнство Священства




Таїнство Священства


Досліджуючи навколишній світ, ми вражаємося тому порядку, що в ньому існує. Цей порядок, ієрархія, існують і в людському суспільстві, і в духовному світі. «Демократія в аду, а на Небі – Царство» - так писав святий праведний Іоанн Кронштадтський.

Створивши Святу Церкву, Спаситель перш за все призначив її служителів, першими з яких стали апостоли. Три з половиною роки Свого суспільного служіння Господь присвятив вихованню і навчанню Своїх учнів, і в Свою останню подорож до Іерусалиму вирушив лише тоді, коли впевнився – вони вже готові до церковного служіння.
Ця естафета служіння Богу і Церкві передається від одного покоління священнослужителів до іншого через Таїнство Священства. В цьому Таїнстві через рукоположіння єпископа священнослужитель отримує благодатну силу для пастирського служіння і здійснення церковних Таїнств. В православній Церкві існують три ступені церковної ієрархії: єпископи (архієреї), священики (ієреї), та диякони. Єпископ має всю повноту церковної влади та може сам рукополагати священиків, які самі здійснюють всі Таїнства, крім Таїнства Священства. Диякон Таїнств сам не здійснює, а лише допомагає в цьому священику або єпископу.
Таїнство Священства відрізняється тим, що в від інших Таїнствах віруюча людина отримує Божу благодать для свого власного спасіння, а в Таїнстві Священства – для служіння Церкві, тобто для спасіння інших.
Деякі люди стверджують, що їм, мовляв, не треба посередники для спілкування з Богом, тому і Церква разом з ієрархією і Таїнствами є для них зайвою. Такі люди допускають подвійну помилку: по-перше церковна ієрархія започаткована Самим Богом, а по-друге, священик не є посередником, який стоїть між Богом і людиною. Він скоріше співслужитель Господа, Який і є істинним і єдиним Здійснювачем церковних Таїнств.
Священика можна вважати іконою Господа, оскільки він зримо втілює в собі незриму присутність Господа в Церкві. Тому Таїнства, що здійснюються священиком, не залежать від його особистих людських якостей. Таїнство Священства, як і всі інші Таїнства, не змінює людину автоматично, а сприяє її власним зусиллям на шляху спасіння, даруючи благодать Святого Духа. Тому кожен священик, як і кожна людина, має власний характер, якісь індивідуальні особливості і навіть вади, з якими йому необхідно боротися – як і кожному православному християнину.
Разом з тим, Церква виробила досить жорсткі критерії, закріплені в церковних канонах, щодо того, хто може стати служителем Церкви. Так, до цього служіння не допускаються люди, які припустилися у минулому тяжких гріхів, або навіть, наприклад, вдруге вступили в шлюб. Священик має бути взірцем для пастви, тому і на його життя і на життя його сім’ї вже після рукоположіння церковні канони звертають особливу увагу. В цілому догляд за життям священиків у відповідності з канонами покладається на правлячого архієрея.
Деякі невіруючі або нецерковні люди своє небажання жити церковним життям полюбляють пояснювати якимись дійсними або вигаданими гріхами священиків, про які, як правило, довідалися від знайомих або у ЗМІ, що здебільшого негативно ставляться до Церкви. Що можна сказати на це? Поет Йосиф Бродський колись написав: «Неверье – слепота, но чаще - свинство». Дійсно, подібними плітками людина лише виправдовує своє небажання покаятися, змінити своє життя. Важко їй відректися від власного егоїзму, від своїх страстей та гріхів - ось вона і звинувачує Церкву і її пастирів в тому, що вони живуть таким же самим життям, як і вона. При цьому людина старанно не помічає тих віруючих та священиків, які живуть дійсно духовним життям.
Ми не будемо щось доводити цим, так би мовити, критикам, лише зазначимо, що ще Господь сказав: «Много званных, мало избранных». Тому краще, ніж проводити час у безплідних плітках та спорах, прикладемо якнайбільше зусиль щоб увійти у число обраних і сподобитися вічного життя з Богом у Його Небесному Царстві, а за священиків – помолимося, щоб Господь дарував їм мудрість і силу для здійснення їх важкого і відповідального служіння.

 

ХІРОТОНІЯ

 

У Православній Церкві хіротонія можлива у диякони (з іподияконів), у священики (з дияконів) і в архієреї (зі священиків). Відповідно існують три чини рукоположення. У диякони та священики рукоположення робити може один архієрей; в архієреї рукоположення відбувається собором архієреїв.

Рукоположення в диякони відбувається на літургії після євхаристичного канону. Той, хто посвячується, вводиться у вівтар через Царські врата, триразово при співі тропарів обводиться навколо престолу й потім стає на одне коліно перед престолом. Архієрей покладає край омофора на голову того, хто посвячується, зверху кладе руку і читає таїноздійснювальну молитву. Після молитви архієрей знімає хрестоподібно одягнений орар з посвяченого і покладає орар йому на ліве плече з вигуком «аксіос».

Рукоположення у священики відбувається на літургії після великого входу подібним чином — рукоположений стає на обидва коліна перед престолом, читається таїнозвершувальна молитва, рукоположеного одягають у священицькі убрання.

Рукоположення в архієреї відбувається на літургії після співу трисвятого перед читанням Апостола. Рукоположений вводиться у вівтар через Царські врата, робить три поклони перед престолом та, ставши на обидва коліна, кладе складені навхрест руки на престол. Архієреї, що здійснюють рукоположення, тримають над його головою відкрите Євангеліє, найголовніший із них читає таїнозвершувальну молитву. Потім виголошується ектенія, після якої Євангеліє покладається на престол, а новорукоположеного облачають із вигуком «аксіос» в архієрейське убрання.

Історично таїнство миропомазання теж здійснювалося через рукопокладання — за переданням апостоли перед таким рукопокладанням змащували свої руки миром.

 

ХІРОТЕСІЯ

 

Хіротесія (грец. χείρ — «рука» [хе́йр, піздньогрец. хір] і τίθημι [тітемі] — «покладати», «класти»; звідси — «покладення рук», «рукоположення») в християнстві — покладання рук з молитвою для посвяти в чин нижчого кліру в церковнослужителі. Право хіротесії належить єпископам, але в монастирях, згідно з 14-м правилом Сьомого Вселенського собору, це також дозволяється здійснювати їхнім настоятелям (архімандритам і ігуменам). [1]

Через хіротесію також здійснюється посвята кліриків в урядові ступені (тобто ступені священної ієрархії). Головною відмінністю хіротесії від хіротонії є те, що в ній висвячуваному не надається благодать священства (під час її вчинення єпископом не вимовляються слова закликання благодаті на висвячуваного). Також хіротесія, на відміну від хіротонії, відбувається не у вівтарі, а в самому храмі.



Обновлен 03 мар 2013. Создан 21 янв 2013



Київська православна богословська академія cerkva-snt.at.ua свящ. Богдан Сливка Церква.info: Офіційний веб-сайт УПЦ Київського Патріархату bogoslov.cv.ua