Настанови святих отців про внутрішню молитву серця




Настанови святих отців про внутрішню молитву серця



ПЕРШИЙ РЯД

1. НАСТАНОВИ СВЯТОГО СИМЕОНА НОВОГО БОГОСЛОВА
Святий Симеон Новий Богослов подає спосіб входження до серця (третій спосіб молитви) в шістдесят восьмому слові (Добротолюбіє, т. ПІ, с. 163).
Третій спосіб молитви є направду дивним для тих, що не знають його з досвіду; цей спосіб важко зрозуміти, — він видається неймовірним. І дійсно, тепер цей спосіб молитви не часто практикують, хоча завдяки йому знищуються різноманітні демонські підступи й хитрощі, що притягують ум до численних помислів. Людський ум, будучи вільним від усього, може без усякої перешкоди досліджувати й випробовувати навіювані демонами помисли, дуже легко відганяти їх і з чистим серцем молитися Богові.
Передумовами для поступу в цьому способі молитви є досконалий послух і чисте сумління щодо Бога, людей і речей — все робити так, ніби ти стоїш перед обличчям Божим.
«Правдива і пряма стежка до третього способу молитви така: ум нехай береже серце тоді, коли воно молиться, всередині його перебуває і з глибини серця засилає молитви до Бога. У цьому все: роби так, поки не скуштуєш, який добрий Господь. Коли ж нарешті ум там, у глибині серця, відчує усю благість Господню, тоді вже не захоче віддалятися звідти, кажучи, як святий Петро: Добре нам тут бути (Мт. 17:4), — і вже завжди буде заглядати до глибини серця, перебуваючи там і відганяючи всі помисли, що їх підкидає нам диявол.
Для тих, що не мають жодного уявлення про це діяння, воно здається важким і пригноблюючим. Але ті, що зазнали насолоди і втіхи від нього у глибині свого серця, взивають разом зі святим Павлом: Хто нас відлучить від Христової любови? Горе чи утиск, чи переслідування, чи голод, чи нагота, чи небезпека, чи меч? (Рим. 8:35). Тому наші святі Отці, слухаючи Господа {Який сказав: Із серця походять лихі думки, убивства, перелюби, розпуста, крадежі, лживе свідчення, богохульства, і що це осквернює людину (Мт. 15:19-20), а також знаючи, що в іншому місці Євангелія заповідається очищувати спершу середину чаші й миски, щоб і назовні були чисті (Мт. 23:26)}, покинули всяке інше діло і почали вправлятися тільки в цьому одному духовному діянні. Вони берегли серце своє, твердо знаючи, що так здобудуть усяку чесноту, а без цього не досягнуть поступу в жодній. Хто бажає, нехай читає про це писання Марка Подвижника, Йоана Ліствичника, преподобного Езихія, Філотея Синайського, авви Ісаї, Варсануфія Великого та інших.
Якщо хочеш навчитися, як умом входити до серця і перебувати там, я розповім тобі.
Передусім ти повинен бути байдужим до всього, не лише до суєтного, а навіть і до доброго; мати чисте сумління і досконалу безпристрасність. Усамітнись у будь-якому відлюдному й тихому місці, зачини двері, сядь, відверни ум свій від усякої тимчасової і суєтної речі, схили голову свою на груди і зосередься всередині себе самого (не в голові, а в серці), звертаючи туди ум і чуттєві очі свої та затримуючи трохи подих. Усіляко намагайся занурити ум свій у серце, щоби він перебував там уже постійно. Спочатку буде тобі в серці якось темно й незручно, але опісля, якщо безперервно повторюватимеш цю вправу вдень і вночі, знайдеш постійну радість. Ум, подвизаючись так, знайде місце у серці твоєму й тоді одразу побачить там, усередині, такі речі, яких ніколи раніше не бачив і не знав. Тоді, звідки би не з`явився помисел, раніше, аніж увійде досередини і зродить думку або уявлення, ум прожене його звідти, знищивши Ісусовим Іменем, молитвою до Нього: Господи ІсусеХристе, помилуй мене! Тоді ум запалає гнівом на демонів, виганятиме їх і нещадно знищуватиме. Інше ж, що звичайно настає за цим діянням, з Божою поміччю сам із досвіду спізнаєш, будучи уважним і тримаючись Ісуса та молитви до Нього: Господи Ісусе Христе, помилуй мене!»

2. НАСТАНОВИ СВЯТОГО ГРИГОРІЯ СИНАІТА
Святий Григорій Синаїт навчає про внутрішню молитву серця і навики в ній у трьох главах Про безмовність та молитву, поміщених у Добротолюбії, (частина І, с. 112-119). Ось витяг із них:
«Належало б нам, прийнявши духа життя в Христі Ісусі, чистою молитвою в серці по-херувимськи славити Господа. Але ми не розуміємо величі, чести й слави благодати відродження, не турбуємось про те, щоб духовно зростати, сповняти заповіді та піднестися до стану умового споглядання. Натомість віддаємося недбальству, через яке впадаємо у пристрасні звички та безодню нечутливости й темряви. Буває й так, що ми навіть забуваємо про Бога, а про те, якими повинні бути ми — діти Божі по благодаті, — зовсім не думаємо. Віруємо, але бездіяльне і, обновившись духом у святому Хрищенні, живемо і далі тілесно. Якщо деколи, покаявшись, звертаємось знову до заповідей, то сповняємо їх тільки зовнішньо і так одвикаємо від духовного життя, що його прояви в інших видаються нам збоченням та облудою. Тож до самої смерти ми мертві духом; не відповідаємо своєму призначенню, яке, зроджене від духа, повинно бути духовне.
Прийнявши у святому Хрищенні Ісуса Христа, не леліємо своєї віри в Нього, не розвиваємо, а закопуємо свій скарб у землю. Розважність і вдячність зобов`язують, навпаки, віднайти його і зробити явним. Але як?
Є два способи: перший — ретельно, копітко та дбайливо сповняти заповіді, щоб дар благодати Божої осінив і очистив нас. Другий — постійно призивати Господа Ісуса, або, що те саме, безперервно пам`ятати про Бога. Перше знаряддя сильне, але друге — значно могутніше, бо перше навіть черпає від нього силу свою. Тому, якщо щиро бажаємо відкрити приховане в нас насіння благодати, то поспішімо сердечно молитися, щоб те молитовне діло зігріло і запалило серце наше вогнем несказанної любови до Господа.
Молитва у серці твориться двояко: деколи перед веде ум — постійною пам`яттю про Господа; іноді діяння молитви, порушившись вогнем веселости, привертає ум до серця і спонукує його призивати Господа Ісуса і побожно перед Ним предстояти. У першому випадку молитва твориться після згасання пристрастей завдяки виконанню заповідей, сердечній теплоті, постійному призиванню Господа Ісуса; у другому — дух привертає ум до серця і утверджує його там, у глибині, стримуючи від звичного блукання. Від цих двох видів молитви ум буває то діяльним, то споглядальним: діянням він, з поміччю Божою, перемагає пристрасті, а спогляданням бачить Бога — наскільки це доступно людині.
Діяльну умову молитву серця твори так: сядь на стілець, заввишки одну п`ядь, спрямуй ум свій з голови до серця і затримай його там; звідтіля взивай умом і серцем: Господи Ісусе Христе, помилуй мене! Дихай, повільно, не різко, бо це може розвіювати думки. Якщо з`являться якісь помисли, не надавай їм значення, хоч би вони були прості й добрі, а не тільки суєтні й нечисті. Часто й терпеливо призиваючи Господа Ісуса умом у серці, ти розженеш і викоріниш усі помисли, невидиме вражаючи їх Божественним Ім`ям. Святий Йоан Ліствичник каже: «Ісусовим Іменем побивай ворогів. Іншої зброї, міцнішої від цієї, нема ні на небі, ні на землі».
Коли знеможеться ум твій від труду цього і кволими стануть тіло й серце від напруженої зосередженосте й частого призивання Господа Ісуса, тоді встань і співай або розважай над якимсь місцем Писання, згадуй про смерть, читай або працюй...
Читай тільки такі книги, які повчають про внутрішнє життя, тверезіння духа та молитву, головно — Ліствицю духовну Йоана Ліствич-ника, слово Ісаака Сірійського, аскетичні книги Максима Ісповід-ника, Симеона Нового Богослова, Езихія, Філотея Синайського та подібні до них писання. Усі інші твори облиш на якийсь час — не тому, що вони погані, а тому, що несвоєчасні: вони можуть відвести ум твій від молитви. Читай небагато, але заглиблюйся і засвоюй прочитане.
Не покидай і молитвослов`я. Одні дотримуються більшого молитовного правила, інші зовсім забувають про молитовник, молячись Господеві лише однією умовою молитвою. Ти ж вибери середину: не молися багатьма молитвами, бо звідси збентеження, але й зовсім не покидай їх — у разі немочі й ослаблення. Якщо молитва сама твориться у твоєму серці, не берись за молитовник. Це означало би залишити Бога всередині серця, вийти звідти і зовні з Ним розмовляти. Хто ще не набув самодіючої молитви, тому треба багато молитися, навіть без міри, щоб від такого виснажливого молитовного труду потепліло серце і в ньому розпочалося діяння молитви. Хто ж зазнає нарешті цієї благодати, тому треба більше перебувати в умовій молитві, як заповідали святі Отці. Коли внутрішньо ослабнеш, треба молитися або перечитувати писання Отців. Коли вітер надув вітрила, весла зайві; вони потрібні тоді, коли вщухне вітер і човен зупиниться.
Потужну зброю на ворогів має той, хто в молитві творить покаянний плач, щоб не впасти у зарозумілість від задоволення, яке приносить молитва. Хто перебуває у такій радісній і тихій печалі, той уникне всякої шкоди. Справжньою та необлесливою внутрішньою молитвою є та, тепло від якої запалює вогонь у серці та спалює в ньому пристрасті, як тернину. Веселістю та миром молитва сповнює душу і виходить не з правого або лівого боку, ні навіть не згори, але виривається із серця, як джерело води від животворного Духа, її єдину полюби і здобудь серцем своїм, а уму заборони блукати й мріяти. З такою молитвою не бійся нічого, бо Сам Христос, Який сказав: Будьте ж мужні: — це Я, не бійтесь!— є з нами (Мр. 6:50).

3. НАСТАНОВИ СВЯТОГО НИКИФОРА МОНАХА
Настанови про входження у серце Никифор Монах виклав у главі Про тверезіння і зберігання серця (Добротолюбіє, част. II, с. 36-43).
«Ви, що бажаєте прийняти небесний вогонь у серце, на досвіді відчути, що таке Боже Царство всередині вас (Лк. 17:21), прийдіть — я дам вам науку небесного життя, відкрию секрети мистецтва, яке без труднощів і поту введе вас у пристань безстрастя. Через падіння людина стала роздвоєна, полюбила зовнішній світ; повернімось, отже, до себе, відвернімося од зовнішнього. Примирення і споріднення з Богом неможливе, якщо ми не повернемося наперед до себе і не ввійдемо ззовні всередину. Тільки внутрішнє життя є істинно християнським життям. Про це пишуть усі Отці.
Одного разу брат запитав авву Агатона: «Що важливіше: фізична праця чи оберігання серця?» Старець відповів: «Людина подібна до дерева: тілесна праця — листя, а оберігання серця — плід. Оскільки, згідно з Писанням, кожне дерево, що не приносить доброго плоду, зрубають і в вогонь кинуть (Мт 3:10), то очевидно, що ми повинні всі свої турботи звернути на плід, тобто — оберіганне серце, хоча нам потрібна й одежа з листя, тобто тілесна праця».
Святий Йоан Ліствтник каже: «Зачиняй двері келії для тіла, двері уст — для язика, а внутрішні двері — для лукавих духів. Сидячи на висоті (пильнуючи серце), спостерігай, якщо ти досвідчений, скільки злодіїв підкрадається до виноградинка серця твого, щоб викрасти грона. Втомившись, наглядач (тобто уважний до серця) встане, помолиться, потім знову сідає і мужньо береться за те саме діло — уважність серця і молитву».
Святий Макарій Великий вчить: «Головне діло подвижника — ввійти в серце своє, розпочати там борню із сатаною і, протидіючи задумам його, боротися проти нього».
Святий Ісаак Сирійський каже: «Поспіши ввійти до внутрішньої скарбниці своєї — і побачиш небесний скарб. Сходи до небесного царства приховані у тобі, тобто в серці твоєму. Тож омий себе від гріха і спрямуй кроки свої у серце своє: там ти знайдеш сходинки, якими зможеш підійнятись до небесного».
Ось вислови преподобного Йоана Карпатоського: «Багато подвигу й труду потрібно, щоби знайти в молитвах врівноважений стан думок — це друге небо серця, де живе Христос, як мовить Апостол: Хіба не знаєте, що ви — храм Божий і що Дух Божий у вас перебуває ?» (1 Кор. 3:16).
А це слова святого Симеона Нового Богослова: «Відтоді, як людину вигнано з раю і віддалено від Бога, диявол з бісами одержав свободу вдень і вночі невидимо розхитувати умову силу кожної людини. Відгородитись від цього ум може лише повсякчасною пам`яттю про Бога. У кого постійна пам`ять про Бога, той може пильнувати і свою умову силу».
Так вчать усі святі Отці. Цього найбільшого з усіх діянь — умової молитви серця — майже всі навчаються від інших людей. Дуже рідко ненавчені сподобилися його безпосередньо від Бога — завдяки своїй вірі. Отож потрібно шукати наставника, досвідченого в умовій молитві серця. Якщо ж такого немає, то, призвавши Бога на поміч, у скрусі серця й сльозах роби, що я тобі скажу.
Відомо, що через дихання кисень з повітря потрапляє до серця. Отож сядь і, зосередившись, спрямовуй ум свій цими дихальними шляхами досередини, змушуй його разом із повітрям зійти в саме серце і затримуй його там, не даючи вийти, як би йому того не хотілось. Не дозволяй уму в серці безцільно блукати, але дай йому оці священні слова: Господи Ісусе Христе, Сину Божий, помилуй мене грішного!Повторюй їх день і ніч. Звикни перебувати всередині з цією молитвою і пильнуй, аби ум твій нескоро виходив звідти, бо спочатку він буде дуже тужити за «волею». Проте згодом, коли здобудеш навик, умові стане так весело і радісно в серці, що він уже добровільно захоче перебувати там. Як чоловік, що повернувся з чужої країни до свого дому, радіє, побачивши знову жінку й дітей, так і ум, з`єднавшись із серцем, сповнюється невимовною радістю і веселістю.
Якщо ти зумієш увійти до серця тим шляхом, що я його тобі вказав, — віддай подяку Богові й роби так завжди. Це діяння навчить тебе того, про що ти навіть і не гадав. Коли ж, багато потрудившись, все ж не зможеш увійти в країну свого серця, то роби, що я тобі зараз скажу, — і з Божою поміччю знайдеш те, чого шукав.
Відомо, що внутрішнє слово, яким розмовляємо з собою, є в грудях: там ми радимося самі з собою, коли мовчать наші уста, там творимо молитви (коли із пам`яті їх мислено проказуємо), там псалми співаємо і розмовляємо з собою. Оцю-то розмову, позбавивши її усякого помислу, спрямуй у це русло: Господи Ісусе Христе, Сину Божий, помилуй мене грішного і присилуй себе лише це одне мовити всередині. Терпеливо роби так деякий час — і тобі, без усякого сумніву, відкриється вхід у серце, як і ми самі на досвіді цього зазнали.
Разом із таким, вельми бажаним і радісним, входом у серце та його сторожею — уважністю — напевно прийде до тебе весь збір чеснот: любов, радість, мир, довготерпеливість, лагідність тощо.

4. НАСТАНОВИ СВЯТИХ ОТЦІВ ІГНАТІЯ ТА КАЛІСТА
Ченці Каліст та Ігнатій Ксантопули навчають про внутрішнє діяння серця у ста главах Добротолюбія (II част., с. 56-131). Ось головне з них:
Початок життя в Бозі — це ревне та щире старання дотримуватись спасенних Христових заповідей, а кінець — удосконалення всього того, що закладене в нас божественною благодаттю у Хрищенні, а це те саме, що позбутися, за нашим попереднім життям, старої людини, яку розтлівають звабливі пристрасті, а відновитись духом нашого розуму й зодягнутись у нову людину (Еф. 4:22-24), тобто — в Господа Ісуса Христа, як каже божественний Павло: О мої дітоньки, яких я знову народжую в муках, доки Христос вообразиться у вас! (Гал. 4:19).
Коли ми охрищуємося, — каже святий Йоан Золотоустий, — тоді душа наша, очищена Духом Святим, сяє більше від сонця. Як чисте срібло під впливом сонячних променів випромінює сяйво не завдяки своїй природі, але через те, що сонце освітлює його, так і душа, очищуючись у Хрищенні, приймає промені слави від Духа і сама внутрішньо стає славною. Але, на жаль, ця слава — несказанна і страшна — ледве один чи два дні перебуває в нас, а потім ми втрачаємо її в життєвих турботах і пристрастях.
У божественному лоні, тобто в святій купелі, ми даром приймаємо досконалу божественну благодать. І якщо потому ми губимо її у темряві життєвих клопотів і пристрастей, то можемо наново віднайти її у тій же благодаті, очиститись покаянням та сповненням божественних заповідей — і знову побачити її надприродну ясність. Це дається кожному по вірі його, найбільше ж — з благословення Господа Ісуса Христа.
Святий Марко Подвижник каже: «Христос, Бог наш, дарував досконалу благодать Духа Святого тим, що охрищуються. Стає ж вона явною в них, коли вони сповняють заповіді, аж поки ми всі не дійдемо до єдности у вірі й до повного спізнання Божого Сина, Мужа досконалого, у міру зросту Христової повноти (Еф. 4:13).
Отже, початок і корінь спасенного діяння — це життя за заповідями Господніми, а вершина й плід — це відновлення досконалої благодати Духа (дарованої нам від початку Хрищенням). Благодать ця в нас є, але прихована пристрастями; стає ж знову видимою, коли ми зберігаємо заповіді Божі. Тож потрібно нам ревно сповняти усі Божі заповіді, аби наявний у нас дар Духа очистити й побачити усю ясність його.
Апостол Йоан, улюблений учень Господа, твердить: той, хто дотримується заповідей Божих, з Господом перебуває, а Господь — із ним. Сам же Господь ще чіткіше висловлює цю думку: Той, у кого Мої заповіді і хто їх береже, той Мене любить. Хто ж Мене любить, того Мій Отець полюбить, і Я того полюблю і йому об`явлю Себе. Коли хтось Мене любить, то й слово Моє берегтиме, і возлюбить його Мій Отець, і прийдемо ми до нього, і в ньому закладемо житло (Йо. 14:21,23).
Спасенні заповіді неможливо сповнити без помочі Господа Ісуса Христа, як Він Сам каже: Без Мене ж ви нічого чинити не можете (Йо. 15:5) і як визнав Апостол, що нема ні в кому іншому спасіння (Ді. 4:12). Христос для нас — путь, істина і життя (Йо. 14:6). Тому славні наставники наші — вмістилища Всесвятого Духа — премудро повчають нас понад усяке інше діло Господеві молитись і без тіні сумніву просити в Нього милости, а всесвяте і найсолодше Його Ім`я безперервно призивати в своєму серці, умі й устами, з Ним постійно жити: спати, чувати, ходити, їсти й пити. Коли не призиваємо Імени Господнього, назбирується в нас усе погане; коли ж Ім`я Господнє в нас у серці, тоді все згубне відганяється, ніщо добре не маліє і немає нічого такого, чого ми не могли би вчинити, як Сам Господь сказав: Хто перебуває в Мені, а Я в ньому, — той плід приносить щедро (Йо. 15:5).
Отож, зрозумівши неміч свою і поклавши всю надію на Господа, заповіді ж Його полюбивши до готовности скоріше покласти життя своє, аніж порушити якусь із них, стараймося з усіх сил звикнути й утвердитись у цьому безперервному призиванні спасенного Імени Господнього, яке руйнує кожне зло і творить усяке добро. Щоб сповнити це, святі Отці вказали на особливе діяння, назвавши його мистецтвом мистецтв. Пропонуємо тут мистецтво молитви преподобного Никифора Монаха: входження у серце через дихання, що сприяє зосередженню думок.
Його правило таке: Сядь на самоті й, зосередившись, впровадь свій ум, разом із диханням, у серце; затримай його там, взиваючи безперервно: Господи Ісусе Христе, Сину Божий, помилуй мене грішного! Так чини, доки це призивання, з`єднавшись із серцем, стане безнастанним.
Так вчили й усі святі Отці.
Святий Йоан Золотоустий каже: «Молю вас, браття, завжди сповняти правило цієї молитви». В іншому місці: «Кожному треба — чи він їсть, чи п`є, чи сидить, чи служить, чи подорожує, чи інше що робить — безнастанно взивати: Господи Ісусе Христе, Сину Божий, помилуй мене грішного — й Ім`я Господа Ісуса Христа, ввійшовши в глибину серця, упокорить пагубного змія, душу ж — спасе й оживотворить. Призивай же безустанно Ім`я Ісуса, щоб серце твоє ввібрало Господа, а Господь — серце, щоби стали вони одним цілим». І ще: «Не відлучайте серця вашого од Бога, але завжди пам`ятайте про Господа нашого Ісуса Христа, поки Ім`я Господнє вкоріниться всередині серця. І ні про що інше не думайте, як тільки про те, щоби возвеличився у вас Христос».
Святий Йоан Ліствичник настановляє: «Пам`ять про Ісуса нехай злучиться з диханням твоїм».
І преподобний Езихій радить: «Якщо бажаєш позбутися сторонніх помислів та постійно перебувати у тверезінні серця, молитва до Господа Ісуса хай прилучиться до дихання твого — і дуже скоро сповниться бажання твоє. Коли ми навчимо ум свій разом із диханням входити в серце, то побачимо, що там він стає самотнім і нагим, пам`ятаючи і призиваючи єдиного Господа нашого Ісуса Христа. І навпаки, виходячи звідти назовні, мимохіть роздрібнюється на численні уявлення і спомини. Щоб зберегти простоту та зосередженість ума, досвідчені Отці заповідають тим, що ревно здобувають навик перебування ума в серці, сидіти в безлюдному й темному місці, особливо — на початку цього доброго подвигу. Бо зовнішні предмети розсівають думки. Коли ж безмовна й темна храмина сховає від нас зовнішнє, думка не відволікається і легше зосереджується сама в собі, як каже святий Василій Великий: «Розум, що не скеровується чуттями в світ, до себе повертається».
Особливо зауваж, що суть цього подвигу полягає в однодумному, щирому і чистому призиванні з вірою Господа нашого Ісуса Христа, а не лише у входженні ума до серця. Це вказують Отці для того, щоб ми навчилися зосереджувати свої думки і повертати їх до себе від звичного блукання. Від уміння бути зібраним та уважним зроджується і навик чистим і зосередженим духом молитись умом в серці.
Знай і те, що положення тіла під час молитви — важливе і потрібне, доки не осягнеш у серці чистої й нерозсіяної молитви. Коли ж благоволінням і благодаттю Господа нашого Ісуса Христа здобудеш її, тоді більше, аніж просто словесно, з`єднаєшся з єдиним Господом у чистій молитві серця і не матимеш потреби в цих допоміжних засобах.
Отож, якщо бажаєш сподобитись життя в Христі Ісусі, завжди й усюди чисто й зосереджено молись Господеві у серці, аби вже од віку немовляти досягнути досконалості та зрілости мужа у міру зросту повноти Христа (Еф. 4:13). Коли ж часом самовільно зродиться в тобі чиста молитва в серці, ніколи не руйнуй її своїми молитвословними правилами. Так вчить авва Филимон: «Якщо вночі чи вдень сподобить тебе Господь відчути чисту й уважну молитву, залиши тоді свої правила й усім серцем своїм пригорнись до Господа Бога — і Він просвітить серце твоє в духовному діянні».
Коли ж удостоїшся постійно перебувати в молитві серця, тоді, як каже святий Ісаак Сирійський, досягнув ти вершини всіх чеснот і став житлом Святого Духа. Тоді вже безперестанку буде творитись в тобі вічна молитва — сидиш ти чи ходиш, їси чи п`єш, а чи щось інше робиш. Навіть у глибокому сні молитовні пахощі виходитимуть із твого серця; якщо й замовкне молитва у сні, то всередині серця вона завжди таємно священнодіятиме.

ДРУГИЙ РЯД

1. ВИСЛОВИ ПРЕПОДОБНОГО ЕЗИХІЯ, ПРЕСВІТЕРА ЄРУСАЛИМСЬКОГО
1. Уважність — це постійна безмовність серця, відсутність усякого помислу. Уважне серце безперервно дихає Христом Ісусом, Сином Божим і Богом, Його єдиного завжди призиває, з Ним мужньо повстає проти ворогів і Йому, Котрий має владу прощати гріхи, визнає свої провини. (Гл. 5)
2. Тверезіння духа — це постійне перебування ума при дверях серця, тому він бачить, як підступають ворожі помисли, ці лиходії-викрадачі, чує, що говорять і роблять ці демони-губителі, які образи навіюють, намагаючись через них звести ум до мрійливости, щоби спокусити його. Якщо будемо в любові зносити всякий труд цього діяння, то воно, ніби наставник, навчить нас мистецтва боротьби. (Гл. 6)
3. Способи тверезіння духа: перший — постійно слідкувати за мрійливістю; другий — зберігати серце завжди у мовчанні, безмовності на всякий помисел, щоб постійно молитись; третій — часто та смиренно призивати на поміч Господа Ісуса Христа; четвертий — безнастанно пам`ятати про смерть; п `ятий (найдієвіший з усіх) — лише до неба здіймати очі свої, за ніщо маючи земні речі. (Гл. 14-17)
4. Хто внутрішньо подвизається, тому щомиті треба дотримуватись таких чотирьох чеснот: смиренности, уважносте, протистояння помислам, молитви. Смиренність потрібна для того, щоб завжди мати в серці Христову поміч, бо Бог гордим противиться (Як. 4:6), а боротьба у нас з гордими суперниками — демонами. Уважність — щоб завжди тримати серце своє далеко від усякого помислу, хоч би він і видавався добрим. Протистояння потрібне для того, щоб з гнівом заперечити помислам лукавого, як мовлено: Я відповім тим, що кепкують з мене, — бо я звірився на Твоє слово (Пс. 119:42). Молитва — щоб не дозволити лукавим похотям увійти в серце, одразу ж із глибини душі заспівати Христові пісню хвали. І тоді сам подвижник побачить, як всехвальним Іменем Ісуса ворог розвіється із помислами своїми, як порох на вітрі, або щезне, як дим. (Гл. 20)
5. Хто не осягнув ще молитви, очищеної від помислів, той не має зброї для боротьби — молитви, яка постійно з найпотаємніших закутків душі призивала би Господа Ісуса Христа, бичувала й обпікала ворога в цій невидимій боротьбі. (Гл. 21)
6. Треба пильним оком ума вдивлятися всередину, щоб розпізнавати тих, котрі туди входять. Як тільки впізнаєш голову змія, одразу ж протистав їй Христа — і відчуєш невидиме заступництво Господнє. (Гл. 22)
7. Якщо ти завжди перебуваєш у серці своєму, смиренно пам`ятаючи про смерть, каючись, протистоячи помислам і призиваючи Ісуса Христа, та з цією зброєю щоденно проходиш мисленим шляхом, вузьким, але радісним і втішним, — то дійдеш до блаженного споглядання Святих і просвітишся глибокими Таїнствами Христа, в Якому сховані всі скарби мудрости і знання (Кол. 2:3). Бо в Ісусі ти відчуєш, як у душу-твою зійшов Дух Святий, Яким людина просвічується, щоби відкритим обличчям бачити славу Господню (2 Кор. 3:18). Ніхто, — каже Апостол, — не може сказати: Господь Ісус, як лише під впливом Духа Святого (1 Кор. 12:3), Котрий таємно утверджує того, хто шукає Його в істині. (Гл. 29)
8. Противник наш, диявол, ходить навколо нас, як лев ревучий, шукаючи, кого б пожерти (1 Пт. 5:8). Хай завжди буде в нас уважне серце, тверезий дух, відважний опір помислам і постійна молитва до Ісуса Христа, Бога нашого. Кращої помочі від Ісусової тобі не знайти, бо тільки Він, єдиний Господь Бог, здолає демонські підступи, хитрощі та лукавство. (Гл. 39)
9. Як сіль надає смак хлібові та всякій іншій їжі, зберігає м`ясо тривалий час свіжим; так і ум береже мислену насолоду і чудесне діяння серця, які божественно осолоджують і внутрішню, й зовнішню людину, проганяють смрад лукавих помислів і роблять нас витривалими в доброму. (Гл. 87)
10. Що більше дбатимеш про уважність свого ума, то гарячіше молитимешся Ісусові. І, навпаки, якщо занедбаєш свій ум, то й віддалишся від Ісуса. Як перше освічує простір ума, так друге його затьмарює. (Гл. 90)
11. Постійно та гаряче призиваючи Ісуса, втішно й тихо радіючи, серце сповнюється відрадою. Тільки Ісус Христос — Син Божий і Бог, Причина і Творець всього доброго — може досконало очистити серце твоє, бо Він Сам каже: Я, Господь, усе це чиню (Іс. 45:7). (Гл. 91)
12. Коли постійно призиватимеш Господа нашого Ісуса Христа в молитві, тоді зродиться в тобі невимовний божественний стан душі. І дійсно, єдине наше справжнє діло на землі — призивати Ісуса Христа, Господа нашого, палким серцем молитись до Нього, щоб дав нам причаститися святого Імени Свого. Бо часте повторення є матір`ю навику — як у чесноті, так і в схильності до зла; а навик потім панує, ставши нашою другою природою. Навчений ум уже самостійно шукає своїх ворогів, як мисливський пес зайця у кущах. Але пес шукає для того, аби пожерти, а ум — щоби виявити та прогнати. (Гл. 97)
13. Досвідчений у молитві великий Давид мовить до Господа: Сило моя! Тебе я пильнуватиму, бо Тії моя безпека, Боже (Пс. 59:10). Безмовність ума і серця, від якої походять усі чесноти, залежить од Господа, Який дав нам заповіді Свої й відганяє від нас — коли безнастанно призиваємо Його Ім`я — шкідливе забуття, що більше від усього іншого нищить безмовність серця — як вода вогонь. Тому через недбальство не віддавайся сну — собі на погибель, але Іменем Ісуса побивай супостатів. Це найсолодше Ім`я хай з`єднається з диханням твоїм — і тоді пізнаєш користь від безмовности. (Гл. 100)
14. Коли ми, негідні, сподобимося зі страхом і трепетом причаститися божественних пречистих Таїн Христа, Царя і Бога нашого, тоді найбільше роздмухаємо божественний вогонь тверезіння, збережемо незворушними ум і уважність, бо Тіло і Кров Господа нашого Ісуса Христа знищать усі наші провини, малі й великі гріховні скверни. Входячи у наше серце, Господь одразу ж проганяє з нього лукавих духів злоби і прощає нам скоєні гріхи. Тоді ум наш звільняється від докучливих демонських помислів, що турбують нас.
Якщо перебуватимеш біля дверей свого серця і старанно пильнуватимеш свій ум, то Божественне Тіло, Якого сподобишся у Святих Тайнах, щораз більше просвічуватиме твій ум і уподібнить його до зорі, що яскраво сяє. (Гл. 101)
15. Треба якнайревніше дбати про те, що дорогоцінне. Істинно ж цінним є лише те, що береже нас від усякого чуттєвого і мисленого зла. Отож пильнуймо свій ум, призиваючи Ісуса Христа, щоб завжди споглядати у глибину серця і безнастанно німотствувати думкою. Від помислів, які видаються нам добрими, намагаймось звільнитися, як і від усіх інших також, щоб не затаїлись між ними злодії. (Гл. 103)
16. Хай у нашому серці завжди буде місце для Ісуса Христа, Його святого Імени. Це конче потрібно, — стверджують духовно досвідчені мужі внутрішньої боротьби. А боротьбу цю треба провадити так само, як звичайну війну. Насамперед потрібна уважність; потім, коли зауважимо, що наблизилася неприятельська думка, з гнівом кинемо на неї слова прокляття зі серця; після цього треба помолитись, призвавши на поміч Ісуса Христа, — і відразу ж розсіється демонська примара. Бо інакше наш слабкий ум може піти вслід за бісівським маренням, ніби дитя, зваблене чудернацькими витівками вмілого фокусника. (Гл. 105)
17. Це є дивний для ума плід безмовности, коли гріхи, що стукають спочатку в двері ума тільки помислами, через заступництво Господа нашого Ісуса Христа завжди відсікаються у єстві внутрішньої людини чеснотою тверезіння, яке не дозволяє їм входити всередину й виходити назовні гріховними ділами. (Гл. 111)
18. Як ниви рясно родять пшеницю, так Ісусова молитва, або Сам Господь наш Ісус Христос щедро зростить у серці твоєму всіляке добро, а без Нього ми нічого чинити не можемо (Йо. 15:5). Спочатку ти вважатимеш Ісусову молитву сходами, потім книгою, нарешті, досягаючи щораз більшого поступу, стане вона для тебе небесним Єрусалимом, містом Царя сил з єдиносущним Його Отцем і Святим Духом. (Гл. 117)
19. Душа, котра вознесеться по смерті до небесних врат, не засоромиться і там своїх ворогів, коли Христос буде її Заступником. Тільки до останнюї хвилини своєї нехай не втомлюється вона день і ніч взивати Господа Ісуса Христа, Сина Божого. І Він не забариться її захистити, бо істинна та божественна обітниця, яку Господь дав у притчі про суддю та вдовицю: Кажу вам, оборонить її негайно (Лк. 18:8) — і в земному житті, і у вічності. (Гл. 149)
20. Якщо з уважністю і тверезінням ума поєднаємо смиренність, а поряд із протиставленням дияволу та опором йому поставимо молитву, то добре нам, як зі світичем, йтиметься мисленим шляхом зі святим Іменем Ісуса Христа, Якому ми поклоняємось. Якщо ж понадіємось лише на своє тверезіння або уважність, то невдовзі впадемо від ворожого нападу й будемо відкинуті. І в усьому нас тоді перемагатимуть ті найлукавіші злопідступники, а ми щораз більше обплутуватимемось, як сітями, злими бажаннями або цілком легко піддамося їхньому смертоносному жалові, не маючи при собі переможного меча — Імени Ісуса Христа. Бо тільки цей освячений меч, безнастанно перебуваючи в нашому серці, де й тіні облесливого образу немає, змусить усіх ворогів ганебно відступити назад, бо має силу посікти, обпалити і пожерти, як вогонь солому. (Гл. 152)
21. Душекорисним і плодотворним ділом постійного тверезіння ума є здатність одразу ж запримітити мрійливі помисли, які виринають в умі, заперечити і протиставитися злому—викрити і зганьбити помисел, який загрожує ввійти в наш ум через чуттєвий образ. Призивання Господа одразу гасить і розвіює всякий замисел супротивника, всяке слово, всяку мрію, всякого ідола і всяку злобу. Іми самі умом бачимо, як нещадно їх нищить Ісус, наш великий Бог, захищаючи нас, смиренних, бідних і ні до чого не здатних рабів Своїх. (Гл. 153)
22. Не пропливе корабель жодної милі без води; анітрохи не досягнемо поступу в зберіганні ума без тверезіння, смиренности й постійної Ісусової молитви. (Гл. 168)
23. Безустанна молитва розжене з серця нашого похмурі хмари і вітри злобних духів. Коли ж простір серця чистий, то вже ніщо не перешкоджає Божественному Ісусові сяяти в ньому, якщо тільки ми не станемо гордими у своєму марнославстві, не понесемось за недосяжним і не позбавимо самі себе Ісусової помочі, бо Христос гордіш противиться, смиренним же дає благодать (Як. 4:6), перший подавши нам приклад Своєї смиренности. (Гл. 175)
24. Як без сенсу виводити букви в повітрі, ліпше нанести їх різцем на твердому предметі, аби вони надовго збереглися; так зі своїм важко здобутим тверезінням треба нам поєднати Ісусову молитву, щоби прекрасна чеснота тверезіння разом із Господом була в нас цілісною — й через Нього навіки збереглася в нас. (Гл. 183)
25. Коли діяльне зберігання ума з Божою поміччю і заради єдиного Бога вкоріниться в душі, то дарує уму мудрість для подвижництва в Бозі. Також велить своєму причасникові чинити усі діла свої у Бозі та міркувати чисто. (Гл. 194)
26. Блаженний той, хто направду пригорнеться до Ісусової молитви так, як повітря обкутує наші тіла або полум`я — свічку, взиваючи до Нього безперестанно в серці своїм. Сонце, сходячи над землею, будить день, а святе і всеславне Ім`я Господа Ісуса, безперервно сяючи в душі, породжує помисли, подібні до ясного сонця. (Гл. 196)
27. Коли розступляться хмари, небо стає чистим. Коли ж сонцем правди — Ісусом Христом — розсіються пристрасні мрії, тоді звичайно в серці зроджуються світловидні зоряні помисли. (Гл. 197)

2. ВИСЛОВИ СВЯТОГО ФІЛОТЕЯ СИНАЙСЬКОГО
1. Благочестивій людині треба надійно, немовби якийсь дорогоцінний камінь, берегти в серці своєму пам`ять про Бога. Потрібно забути все, навіть тіло своє, знехтувати теперішнє життя, аби в серці своїм здобути єдиного Бога. (Гл. 1)
2. З ранку до ночі треба мужньо й невідступно стояти при дверях серця свого з непохитною пам`яттю про Бога і безперестанною Христовою молитвою в душі. Тоді тією умовою сторожею подолаємо всіх грішників землі, вірною пам`яттю про Бога, що повсякчас поривається вгору, зітнемо ради Господа голови лукавих помислів. (Гл. 2)
3. Тверезіння справедливо називається шляхом, бо воно веде до царства — і до того, що всередині нас, і до будучого; а також умотворенням (духовною майстернею), бо воно виробляє і відбілює (полірує) духовні риси характеру, перетворює пристрасне в безпристрасне. Тверезіння подібне також до віконця, через яке Бог світить у серці. (Гл. 3)
4. Де є смиренність, пам`ять про Бога (з тверезінням та уважністю) і часта молитва — там місце Боже, або небо серця, що його бояться полчища бісівські, бо там перебуває Сам Бог. (Гл. 4)
5. Першими дверима, що вводять нас у мислений Єрусалим, роблять уважним наш ум, є безмовність, хоча ум ще не заглибився у мовчання; другими — поміркованість у їжі, питті та сні; третіми — постійна пам`ять і роздуми про смерть, які очищають ум і тіло. (Гл. 6)
6. Втішаюча пам`ять про Бога, Господа нашого Ісуса Христа, гнівом серця і спасенною неприязню до всього гріховного звичайно руйнує всю «чарівну» силу помислів, різні навіювання, слова і мрії, сороміцькі уявлення — все, чим озброюється і з чим насмілюється підступати до нас всезгубний ворог, вигадуючи, як поглинути душі наші. Господь, коли ми взиваємо до Нього, спопеляє його дотла. Бо ні в кому іншому немає спасіння, крім Ісуса Христа. Про це каже і Сам Спаситель: Без Мене ж ви нічого чинити не можете (Йо. 15:5).
7. Повсякчасно, щомиті всіма силами оберігаймо серце своє від помислів, що затьмарюють дзеркало душі, в якому належить відображатися і сяяти лише Ісусові Христові, Котрий є премудрістю і силою Бога Отця. Шукаймо безнастанно царства небесного всередині серця; тоді, певна річ, таїнственно знайдемо в собі і зерно, і перлину, і закваску та все інше — якщо очистимо око серця свого. Ради цього і Господь наш Ісус Христос сказав: Божеє Царство всередині вас (Лк. 17:21).
8. Внутрішньо борися так: з тверезінням духа поєднуй молитву, тоді тверезіння буде підсилювати молитву, а молитва — тверезіння. Тверезіння, постійно наглядаючи за всім усередині, зауважує, коли вороги намагаються увірватися в серце людини і, загороджуючи їм туди вхід, призиває на поміч Господа Ісуса Христа, щоб Він прогнав цих лукавих завойовників. Уважність загороджує вхід, противлячись усякому гріху, а Ісус, що Його ми призиваємо проганяє демонів з усіма їхніми бісівськими мріями й маревами. (Гл. 25)
9. Завжди оберігай свій ум. Як тільки зауважиш ворожий помисел, відразу протистався йому, не дозволь ворогові ввійти, призиваючи Христа Господа на відплату. Найсолодший Ісус, коли ти будеш взивати Його Ім`я, відгукнеться: «Я з тобою і допоможу тобі». Але навіть після молитви, коли всі вороги твої будуть упокорені, будь і далі напоготові. Ось знову хвилі помислів несуться, ще більше їх, аніж попередніх, одні за одними котяться на тебе, від них душа ніби вже занурюється у безодню і, здається, ось-ось загине. Але Ісус, Якого кличуть Його учні, наказує злим вітрам помислів вщухнути. Ти ж, визволившись Іменем Христа од ворожих нападів на годину чи хвилину, прослав Господа, що спас тебе, і глибоко роздумуй про смерть. (Гл. 26)
10. Уважним серцем духовно чувай і звершуй свій шлях. Уважність і молитва, щоденно з`єднані між собою, подібно до вогненної колісниці Іллі, підносять на небеса того, хто їм вірний. Та хіба лише те? У того, хто утвердився в тверезінні ума, чисте серце стає мис-леним небом зі своїм сонцем, місяцем і зорями, вмістилищем неосяжного Бога в таїнственному видінні та сходженні (піднесенні ума).

3. ВИСЛОВИ СВЯТОГО ТЕОЛIПТА МИТРОПОЛИТА
1. Після заходу сонця настає ніч; коли Христос відходить од душі, тоді огортає її темрява пристрастей і мислені звірі роздирають її. Зійшло сонце — і хижаки ховаються по норах своїх. Сяє Христос на тверді молитовного ума — і всякий помисел світу тікає, і ум повертається до свого діла, тобто — до божественного повчання аж до вечора. (Лист 45)
2. Стримуйся від зовнішніх розмов і борися із внутрішніми помислами, поки не знайдеш місця чистій молитві — дому, де проживає Христос, що просвічує та втішає тебе пізнанням і відвідинами Своїми. (Там же)
3. Сліди на снігу зникають під сонцем, а розпусні думки знищує Христос, що засяяв у серці через молитву й благі сльози розчулення та втіхи. (Лист 46)
4. Часті молитви, що їх творять у серці з палким каяттям, знищують спомини про колишні гріховні діла. Просвічення душі пам`яттю Божою, вірою і скрухою серця, ніби лезо, відтинає лихі згадки. (Там же)
5. Усамітнившись зовні, ввійди всередину вартової вежі душі, у цей дім Христовий, де завжди панує мир, радість і тиша. Ці дари Ісус посилає, неначе сонця проміння, побожній душі, що Його прийняла з вірою і добротолюбієм. (Там же)
6. На самоті пам`ятай про Бога, відвертай ум од усього, линь у думках лише до єдиного Господа. Виливай перед Ним усе своє серце і пригорнися до Нього з любов`ю. Пам`ять про Бога є умовим спогляданням Господа, що притягує зір і бажання ума та осяює його своїм світлом. Ум, коли щезнуть у ньому всі образні уяви речей світу цього, невидиме бачить Бога. (Там же)
7. Молитва є умовою розмовою з Господом. Молитовними словами й умом душа поривається до Бога. Коли ум у серці безперестанку взиває божественне Ім`я Господнє, тоді світло Боговидіння осяює душу. (Там же)
8. Вір мені: коли в усіх ділах твоїх невідлучно буде з тобою матір усякого добра — молитва, то вона не лише покаже тобі весільну світлицю, але й уведе тебе всередину, сповнивши невимовною славою та веселістю. Молитва, усуваючи всі перешкоди, чинить дорогу чесноти доступною для того, хто прагне іти по ній. (Лист 48)
9. Ідучи умовим шляхом, читай слова молитви і розмовляй з Господом, повсякчасно співай і не втрачай бадьорости. Невідступне молись, наслідуючи наполегливість тої вдовиці, що ублагала невмолимого судцю (див. Лк. 18:1-8). Тоді ти духом ходитимеш, не зважатимеш на пожадання тіла і світськими помислами не перериватимеш молитви своєї, але станеш храмом Божим, у якому безмовно оспівуватимеш Господа Бога. Умово молячись, сподобишся нарешті безнастанної пам`яти про Бога, увійдеш до найпотаємніших закутків ума, побачиш в таїнственному спогляданні Невидимого, служитимеш Йому на самоті своєю любов`ю. (Там же)

4. ВИСЛОВИ СВЯТИХ ОТЦІВ
ВАРСАНУФІЯ ВЕЛИКОГО ТА ЙОАННА
1. Коли ми призиваємо Ім`я Боже, то знесилюємо ворогів наших. Знаючи це, не переставаймо взивати Ім`я Господнє на поміч. У цьому — наша молитва, бо сказано: Моліться без перерви (1 Сол. 5:17). (Відпов. 422)
2. Пам`ятай, що Бог відає таємниці серця, тож не переставай взивати до Нього у серці своєму. Про це сказано у Писанні: Ти ж, коли молишся, увійди у свою кімнату, зачини за собою двері й молись Отцеві твоєму, що перебуває в тайні, а Отець твій, що бачить таємне, віддасть тобі (Мт. 6:6). Зімкни ж уста свої і молися Богові в серці, бо хто так робить, той сповняє цю заповідь. (Відпов. 427)
3. Труд серця твого — це постійна молитва до Бога. Якщо бажаєш удосконалитися, молися, та не ліниво, а в надії — і Господь поблагословить тебе. (Відпов, 26)
4. Безнастанне призивання Імени Божого вбиває не тільки пристрасті, але й самі гріховні дії, що слідують за ними. Як лікар підбирає відповідні ліки хворому, щоби йому полегшало (хоча хворий не знає, як він це робить), так само й Ім`я Боже, що його безустанно призиваємо, вбиває всі пристрасті, хоч ми й не відаємо, як це діється. (Відпов. 421)
5. Господь сказав: Просіть, і дасться вам (Лк. 11:9). Молися все-благому Богові, аби послав тобі Духа Святого, Утішителя, Який навчить тебе усього і відкриє усі таємниці. Візьми Його собі за провідника: Він не допустить до серця твого спокус, до думки твоєї — розсіяносте, недбальства, лінощів та дрімоти; просвітить очі, утвердить серце, піднесе ум. До Нього пригорнись, у Нього віруй, Його люби. (Відпов. 136)
6. Коли бачиш, що підступні хитрощі ворога заважають тобі молитися, то не вступай з ним у суперечку, але відразу призви Ім`я Боже — і Господь допоможе тобі, звівши нанівець усі ворожі хитрування. (Відпов. 424)
7. Досконала молитва — в тому, аби розмовляти з Богом, не розсіюючись думками, зібравши всі свої помисли і чуття докупи. Людина досягне такого стану, коли умово вмре для всіх людей, світу і всього, що в ньому є. Така людина під час молитви стоїть перед Богом і з Ним розмовляє. (Відпов. 79)

5. СЛОВО ПРО АВВУ ФИЛИМОНА
1. Авва Филимон, пустинник, що подвизався на самоті в печері поблизу Лаври, званої Ромиєва, мислено повторював собі так, як і Великий Арсеній: «Филимоне, чому ти прийшов сюди?» Багато часу прожив він у тій печері. Плів шнури і кошики, віддавав їх економові, а від нього натомість одержував невеличкі хлібці на прожиток собі. Нічого не їв, окрім хліба з сіллю, і то — не кожного дня. Про тіло зовсім не дбав, але, вправляючись у спогляданні, перебував у божественному просвіченні й сподоблявся невимовного тайновидіння, високих духовних знань. До церкви в суботи і неділі ходив завжди сам, заглиблений у себе, ні з ким не розмовляв, аби ум його не переривав молитовного діяння. У церкві ж, ставши в куті й опустивши голову додолу, виливав потоки сліз, постійно дорікаючи собі, а умом споглядаючи святих Отців, особливо Арсенія Великого, наслідувати якого всіляко намагався.
2. Коли в Александрії та околицях поширилась єресь, авва Филимон відійшов до Никанорової Лаври. Прийняв його боголюбивий Павлин, поступився йому своїм самітним місцем, тож авва перебував там у цілковитій безмовності. Цілий рік нікого не допускав до Іавви і сам ніколи йому не докучав, хіба коли приносив потрібну для життя поживу.
На празник Святого Христового Воскресіння між ними зайшла бесіда про пустинне життя. Филимон, збагнувши, що побожний брат Павлин має намір також стати пустинником, почав його напучувати, рясно засіваючи сказане подвижницькими прикладами — писаними і усними, показуючи, що без цілковитої самотности не можна догодити Богові. Наприклад, у Священному Писанні Мойсей, богопросвічений муж, роздумує так: Безмовність породжує подвиг, подвиг породжує плач, плач — страх, страх — смиренність, смиренність — прозріння, прозріння — любов, любов же чинить душу здоровою і безпристрасною; і тоді людина пізнає, що вона недалеко від Бога.
3. Филимон казав Павлинові: «Тобі треба через безмовність досконало очистити ум і дозволити йому постійно духовно діяти. Як око дивується з видимого, так і чистий ум захоплюється тим, що духовно споглядає. І наскільки ум завдяки безмовності очиститься від пристрастей, настільки сподобиться бачити ці духовні речі. Досконалим же стає тоді, коли глибинно бачить, з`єднавшись з Богом. Тоді ум, набувши царського достоїнства, не відчуває вже вбогости своєї та не захоплюється низькими пожаданнями, хоч би й пропонували йому всі царства світу цього. Отож, якщо хочеш досягнути таких благ, мерщій втікай од світу й ревно йди шляхом Святих, не турбуйся про свій зовнішній вигляд. Одежа хай буде у тебе скромна. Вдачу май просту, мову — нехитру, ходу — нечванливу, голос — щирий. Полюби життя в злиднях та нестатках, прагни бути зневаженим усіма. Понад усе дбай про ум і тзерезіння духа, будь терпеливим в усіляких утисках і пильно зберігай уже здобуті духовні блага. Будь уважним до себе, не підпускай жодної насолоди, що таємно підкрадається до тебе. Бо хоч безмовність і приборкує душевні пристрасті, але треба бути завжди напоготові, бо якщо дозволити гріховним помислам розгорітись і розвинутися, то ще з більшою силою вони тягнуть людину до гріха. Так і тілесні рани, знову роз`ятрені чи роздерті, стають невиліковними. Навіть одне-єдине слово може одвернути ум від постійної пам`яти про Бога — коли біси силують до цього, а людина піддається їм. Великий це подвиг і страх — охороняти душу. Отож треба зовсім віддалитися од світу, не потурати пристрастям свого тіла,, стати людиною без місця, без дому, без маєтку (безсрібником), не схильним до нагромадження земного добра, позбавленим тілесних клопотів, спільником єдиного Бога, далеким від людських справ, смиренним, співчутливим, добрим, лагідним, тихої вдачі, готовим закарбувати в серці мудрі настанови Божого Провидіння. Бо й на воску неможливо писати, якщо не вирівняти спершу поверхні, як навчає нас Василій Великий. Такими були всі Святі. Цілковито віддалившись од усіх світських звичаїв і зберігаючи в собі непорушним небесне мудрування, просвітились вони божественними законами і засяяли благочестивими ділами і словами, умертвивши свої земні члени (Кол. 3:5) стриманістю, Божим страхом і любов`ю. Бо безперервною молитвою і повчанням у божественних писаннях розкриваються умові очі серця, що бачать Царя сил. Тоді настає велика радість, розпалюється в душі нестримне божественне бажання, притім діянням Святого Духа здіймається туди ж і тіло, тож уся людина стає духовною. Ось чого сподобляються ті, що практикують блаженну безмовність і суворе подвижницьке життя. Віддаливши себе від усякої людської втіхи, вони з єдиним на небесах Сущим Владикою постійно розмовляють».
4. Вислухавши це, боголюбивий брат був уражений в саму душу божественною любов`ю, покинув місце своє і разом з Филимоном пішов у скит, де найбільші з Отців подвизалися у благочесті. Прибувши до Лаври святого Йоана Колова, віддали піклування про себе економові Лаври, оскільки бажали перебувати в цілковитій безмовності. І жили вони благодаттю Божою. Щосуботи й щонеділі ходили на спільні церковні зібрання, а в будні перебували в келії, притім кожний молився і служив осібно.
5. У святого старця Филимона було таке правило: вночі він проспівував цілий Псалтир і Пісні (вміщені у ньому), потім без поспіху перечитував одне Зачало Євангелія, опісля сідав, проказуючи про себе: «Господи, помилуй!» уважно і довго, аж поки несила було вже промовляти ці слова. Тоді вже дозволяв собі трохи поспати. На світанку знову співав перший Час, а по тому, сівши на своє місце для молитви, обличчям на схід, співав псалми або читав напереміну з Апостола чи Євангелія. Так і проводив авва Филимон увесь день у співах та молитвах, втішаючись спогляданням небесних речей. Його ум так часто підносився до Бога, що він і не знав, чи перебуває вже на небі, чи ще на землі.
6. Брат, бачачи, що Филимон, ревно молячись, деколи цілком перемінюється від божественного споглядання, запитав його:
— Чи не важко тобі, отче, в такій старості так умертвляти і приневолювати тіло своє?
Авва відповів йому:
— Повір, брате, Бог вклав у душу мою таку старанність і любов до молитовного служіння, що я просто не міг би жити без цього. У молитві — все моє життя. Тілесну ж неміч долає любов до Бога і надія на прийдешні блага.
І справді, всі Филимонові бажання були завжди умово спрямовані до небес, навіть під час трапези.
7. Якось запитав його один брат, що з ним жив:
— Які є таємниці споглядання?
Филимон, бачачи, як щиро той брат прагне повчання, відкрив йому:
— Кажу тобі, сину: людині, ум якої цілковито очистився, Бог відкриває видіння навіть небесних сил та ангельських чинів.
8. Запитав брат авву ще й про таке:
— Чому, отче, більше від усякого іншого божественного Писання втішаєшся ти Псалтирем і як це так, що, співаючи тихо, здається, що бесідуєш ти з якимсь невидимим співрозмовником?
На це Филимон відповів йому:
— Бог закарбував у моїй душі силу псалмів, як у самого пророка Давида, тож я не можу відірватися від утіхи, що в них захована. Псалми до того ж охоплюють усе божественне Писання.
Це все повідав авва з великою смиренністю, задля користи ближніх, після довгих та настійливих умовлянь.
9. Якийсь брат на ім`я Йоан прийшов до святого і великого отця Филимона аж з примор`я, припав до його ніг і спитав:
— Що маю робити, отче, аби спастися? Бо мій ум ширяє туди й сюди — усюди, де не слід.
Филимон помовчав трохи і сказав:
— На цю душевну недугу хворіють усі поверхові люди. Це означає, що ти ще не осягнув досконалої любови до Бога і не пізнав Його.
— Що ж мені робити, отче? — питає його брат. Филимон відповів йому:
— Здобудь таємне повчання серцю своєму — і воно очистить твій ум.
Брат, не розуміючи цих слів старця, спитав:
— Що ж це за таємне повчання, отче? А той відповів йому:
— Тверезо, зі страхом та трепетом, промовляти у серці своєму та умі: Господи Ісусе Христе, помилуй мене! Так радить чинити початківцям і блаженний Діадох.
10. Брат пішов і з поміччю Божою, за молитвами отця здобув спокій, втішившись таким його повчанням. Але згодом ця втіха проминула, і він не міг уже далі творити молитву. Тоді він знову пішов до Филимона і розповів йому все, що сталося. Старець же йому повідав:
— Тепер ти вже пізнав шлях безмовности та умового діяння, навіть зазнав втіхи, яка настає від цього. Пам`ятай же завжди у серці своєму — чи їси, чи п`єш, чи розмовляєш з кимсь, чи в дорозі, чи в келії — тверезою думкою і нерозсіяним умом промовляти цю молитву, співати і повчатись у молитвах та псалмах; навіть сповняючи свої найконечніші потреби, не давай уму своєму перепочинку, але змушуй його завжди повчатися і молитися. Так ти збагнеш глибину божественного Писання і затаєну в ньому силу, коли ум твій безнастанно молитиметься. Так сповниш апостольське слово: Моліться без перерви (1 Сол. 5:17). Будь уважним до себе й завжди оберігай серце своє від поганих, суєтних і шкідливих помислів. Коли спиш, встаєш, їси чи п`єш, коли розмовляєш чи мовчиш — хай серце твоє мислено поучається в псалмах або молиться: Господи Ісусе Христе, Сину Божий, помилуй мене грішног! Також, співаючи псалми устами, будь уважним, аби не говорити устами одного, а думкою ширяти деінде.
11. Брат запитав його ще:
— Багато суєтних марень бачу я уві сні. Старець відповів йому:
— Не лінуйся і не будь малодушним, але перед тим, як заснути, багато молися у серці своїм і чини опір помислам та спробам диявола водити тебе за волею своєю — і прийме тебе Бог. Засинай із псалмами на устах. Нізащо не дозволяй собі через недбальство власного ума приймати чужі навіювання, але з якими помислами ти молишся, в них же, повчаючись, лягай у ліжко, аби, коли будеш спати, вони перебували в тобі, а коли прокинешся, — щоб розмовляли з тобою. Відмовляй також і святий символ православної віри перед сном, бо православне чинити в Бозі — це джерело й охорона всіх благ.
12. Ще запитав його брат:
— Будь ласка, отче, розкажи мені, яким ділом зайнятий твій ум? Навчи мене, щоб і мені спастися.
Филимон на те:
— Для чого тобі це знати?
Брат, припавши до ніг Святого і цілуючи їх, благав відкрити йому це. Старець, помовчавши, сказав:
— Ти ще не зможеш так чинити, як я. Давати кожному чуттю відповідне діло може тільки муж, що вже звик перебувати в добрі правди. Неможливо сподобитись цього дару тому, хто ще не очистився від суєтних помислів світу. Отож, якщо ти дійсно бажаєш цього досягти, зберігай таємне повчання в чистому серці. Коли ж безперервно перебуватиме в тобі молитва і повчання з Писань, тоді розкриються очі твоєї душі і настане в ній велика радість, зродиться якесь невимовне й палке почуття з душевним теплом від Духа й плоті—і весь ти станеш духовним. Отож, коли вночі чи вдень сподобить тебе Бог зосереджено помолитися чистим умом, то залиши своє молитовне правило і всіма силами пригорнись до Бога — і Він просвітить серце твоє в духовному діянні, за яке ти взявся.
Опісля Филимон додав:
— Якось прийшов до мене один старець і сказав: «Два роки я перебував на молитві перед Богом. Від усього серця благав я Його, аби постійно і зосереджено діялась у моєму серці молитва, яку передав Він учням Своїм. І многомилостивий Господь, бачачи мій труд і терпеливість, дарував мені те, про що я Його просив».
І ще ось що він мені повідав: «Роздуми про суєтні речі є недугою марнославної, недбалої душі. Тому нам треба, згідно з Писанням, усіляко зберігати свій ум діяльним, нерозсіяним, щоб співати і молитися чистим серцем».
Отож, брате, Бог хоче, щоб ми виявляли перед Ним ревність свою: по-перше, трудами подвижництва і благочинности, по-друге, любов`ю і постійною молитвою, — тоді Він відкриє нам путь спасіння. Немає іншого шляху на небо, як цілковито віддалитися від усього злого, осягнути все добре, досконало любити Бога і перебувати з Ним у правді. Така людина, без сумніву, піднесеться до небесного збору. Але кожному, хто бажає вишнього, неодмінно треба умертвити земну природу свою, розірвати пута свої. Бо коли душа наша спогляне на істинне добро, то вже не повернеться до жодної з пристрастей, що їх породжує гріховна насолода, але, відвернувшись од усякої тілесної похітливосте, — чистою й неоскверненою думкою прийматиме об`явлення Божі.
Отож нам потрібно постійно пильнувати себе, багато тілесно трудитися та очищати душу. Лише тоді Бог вселиться у наші серця і ми будемо сповняти Його божественні заповіді. Господь Сам навчить нас неухильно зберігати Його закони, осяюючи нас, ніби сонячним промінням, Своїми ділами через дану нам благодать Духа Святого. Трудом і терпінням ми повинні очистити свій первісний образ розумних істот, здатних сприймати всяке знання, — й уподібнитися до Бога, щоб мати чисті від усякої скверни почуття, переплавивши їх у горнилі спокус, і бути возведеними в царську гідність. Бог створив людську природу причасною до всякого добра, здатною мислено споглядати тріюмф Ангелів Слави, Господств, Сили, Начала, Власті, неприступне світло, пресвітлу славу.
Але коли ти здобудеш якусь чесноту, — гляди, щоб не возвеличився ти над братом, що ще не осягнув її, бо це — початок гордости.
Коли борешся з якоюсь пристрастю, не втрачай бадьоросте й не виявляй малодушносте, що боротьба надто тяжка, але припади перед обличчям Божим, від усього серця взиваючи разом з Пророком: Розсуди, Господи, моїх позовтків; воюй проти тих, що боєм ідуть на мене (Пс. 35:1), бо я не сильний побороти їх. Господь, бачачи смиренність твою, одразу подасть тобі поміч Свою.
Коли йдеш з кимось дорогою, не говори про суєтне, але нехай ум і далі духовно діє, аби перебував у ньому цей добрий навик і забуття світських насолод, щоби не виходив він із пристані безпристрасности».
Багато ще повчань, подібних до цих, повідав старець братові й відпустив його з миром.
13. Та через якийсь час той брат знову прийшов і запитав:
— Що мені робити, отче? Під час нічного служіння обтяжує мене сон і не дає тверезо молитися і довго чувати; коли ж співаю — хочу братися за роботу.
На це старець відповів:
— Коли можеш молитись тверезо — не торкайся рукоділля. Коли ж охоплений дрімотою — протистав їй рукоділля.
Ще брат запитав:
— Чи ти, отче, не обтяжуєшся сном під час служіння? Старець мовив:
— То не так легко — подолати сон, однак, коли нападає на мене дрімота, тоді трохи встану, почитаю спочатку Євангеліє від Йоана, підносячи до Бога око ума, — і сонливість одразу ж щезає. Подібно роблю і щодо помислів: коли найде якийсь із них, я зустрічаю його зі сльозами, бо вогонь треба гасити водою, — і він зникає. Ти ж іще добре не озброєний проти них, але точно дотримуйся прихованого повчання та старайся творити денні молитви, що їх установили святі Отці (третій, шостий і дев`ятий Часи), не забувай про Вечірню і нічні богослужіння. Нічого не роби, щоб догодити людям, остерігайся ворожнечі з братами, аби не віддалитися од Бога. Будь зібраним, уважним до внутрішніх помислів. Коли хочеш причаститися святих Христових Таїн — не виходи з церкви, поки не здобудеш досконалого душевного спокою. Стій на одному місці до самого відпусту; уявляй, що ти на небі й зо святими Ангелами стоїш перед Богом, бажаючи прийняти Його до свого серця. Готуйся ж до цього зі страхом і трепетом, аби не бути недостойним причасником Святих Таїн.
Ось так старець озброїв брата, передавши його Господеві й Духові Його благодати, та й розпрощався з ним.
14. Інший брат, що жив із Филимоном, розповів таке: «Сидячи якось біля авви, я запитав його, чи спокушували його демони, коли він жив у пустині. Авва відповів:
— Прости, брате, але якщо би Господь допустив тобі такі спокуси від диявола, яким підлягав я, то не думаю, що ти витримав би усю їхню гіркоту. Мені понад сімдесят років. Я зазнав багато спокус, живучи в різних пустинях у цілковитій безмовності. Чого тільки не зазнав, не витерпів я од цих демонів! Про гіркоту тих переживань шкідливо оповідати тим, що ще не набули безмовности. У спокусах я завжди робив так: покладав усе уповання своє на Бога, Якому давав обіти відречення, а Він скоро визволяв мене від усякої скрути. Тому, брате, тепер я вже не турбуюся за себе, бо знаю, що Сам Господь піклується мною, і дуже легко зношу спокуси, які на мене находять. І тільки одне Богові від себе приношу: безперервну молитву. Немало помагає притім надія: що більші нападають скорботи й біди, то величніші вінці чекають на терплячого, бо в Праведного Судді випробування й нагорода взаємно пов`язані. Знаючи це, брате, не будь малодушним. Ти народився, щоб боротися. То й борись, скріплюючи себе думкою, що тих, які за нас борються проти Божого ворога, дуже багато, набагато більше від ворожих полчищ. Та й як могли б ми подолати такого страшного противника людського роду, якби могутня правиця Бога Слова не обіймала, не захищала і не покривала нас? Як би витримало людське єство ворожі наклепи? Бо каже Іов: Уже самий вигляд його валить на землю. Хіба він не страшний, коли його збудити ?Хто може перед ним устоятись ?Хто був напав на нього й зоставсь цілим? Ніхто у цілій піднебесній. Не промовчу й про його члени, розповім про його силу незрівнянну. Хто відчинив ворота його пащі? Кругом зубів його страх! З ніздрів у нього дим виходить, мов з казана, що на вогні парує. Своїм подихом він запалив би вугілля, з пащі у нього полум`я виходить! У його шиї сидить сила, поперед нього жах стрибає. М`язи на його тілі грубі; як натиснути на них, — не подаються. Серце його тверде, мов камінь, тверде, мов спід у жорнах! Під ним, мов у казані, кипить безодня, йому море, мов горщик на пахощі. Рівні він на землі не має, він створений безстрашним. Він позирає на все гордо: він цар над усіма гордими звірями (Іов 1-4; 6; 12-16; 23; 25-26). Ось проти кого ми боремось, брате! Ось яким зобразило Слово цього тирана! Однак перемогти його буває легко тим, що як слід проводять життя на самоті — завдяки тому, що не мають в собі нічого, що ворогові належало б. Зрікшись світу, вони здобули високі чесноти, бо пізнали і полюбили Того, Який воює за них. Хто, скажи мені, приступивши до Господа і маючи страх Його в серці своїм, не перемінився єством і, осінивши себе божественними законами й ділами, не просвітлів душею, не засяяв божественним розумінням? Такий муж не дозволяє ніколи душі своїй бути пустою, бо має в собі Бога, Який спонукує ум невгамовно прямувати до світла. І душі, яка безперервно так діє, дух не допускає розніжуватися пристрастями, але в страшному гніві, немов цар, нещадно стинає їх. Така людина ніколи не озирається і не повертається назад, але, практикуючи чесноти, із піднесеними до неба руками й умовою молитвою на устах і в серці перемагає у невидимій боротьбі».
15. Оповідав той брат, що авва Филимон серед інших чеснот мав і таку: не зносив пустої балаканини. Тож якщо хтось, забувши про це, розповідав таке, що не було корисним для душі, то він зовсім не подавав свого голосу. Також коли брат виходив у якійсь справі, він ніколи не питав: «Куди йдеш?» А коли той повертався, не цікавився: «Де ти був?» або: «Що і як робив?» Одного разу відплив той брат до Александрії, бо треба було йому щось там залагодити, а звідти у важливій церковній справі подався до Царгороду, не давши про це знати слузі Божому Филимонові. Перебувши там доволі часу, відвідав тамтешніх побожних братів і повернувся нарешті до свого скиту. Старець, побачивши його, втішився, але, привітавшись і помолившись з ним, сів, і ні про що не запитуючи його, знову поринув у свою умову молитву.
16. Якось, бажаючи випробувати Филимона, брат кілька днів не давав йому хліба. Старець нічого на це не казав. Тоді, поклонившись, брат спитав його:
— Зроби мені, отче, ласку і скажи, чи ти не образився, коли я, як звичайно, не приносив тобі, поїсти?
Филимон відповів:
— Брате, якщо і дванадцять днів не даси мені хліба, я не попрошу його в тебе, бо доки терплю душею, доти терплю і тілом.
Настільки був авва захоплений спогляданням істинного добра.
17. Филимон казав: «Відтоді, як я прийшов у скит, не дозволяв я своєму помислові виходити поза стіни келії, а й до своєї мислі не приймав я жодного іншого помислу, окрім страху Божого та пам`яти про Страшний суд будучого віку, що загрожує грішникам вічним вогнем та кромішньою темрявою. Проте які блага приготовані праведним! Тоді кожний одержить свою нагороду за свої діла: той за труди подвижництва, той — за милостиню й нелицемірну любов, хтось — за безкорисливість і цілковиту безмовність, хтось — за досконалий послух, а ще хтось — за поневіряння. Над усім цим я постійно роздумую і не допускаю до себе іншого помислу, навіть не можу вже бути з людьми, займати ними свій ум, щоб не віддалитись од божественних роздумів».
18. Притім оповів авва Филимон про одного самітника, який уже й безпристрасність осягнув, і з руки Ангела поживу приймав, але через зледачіння (ослаблення уважности до себе) позбувся усього. Бо коли душа послабить уважність ума, то її обійме ніч. Де не сяє Бог, там усе темніє, мов покривається хмарою; тоді не зможе вже душа споглядати єдиного Бога і вслухатися в Його слова. Чи то ж Я Бог лише зблизька, — каже Господь, — а не Бог і здалека ?Чи може хтось де-небудь у потайне місце сховатись, де б Я його не побачив ? (Єр. 23:23-24). І про багатьох інших, що впали, подібне він пригадував. Навів, як приклад, і Соломона, який досяг такої премудрости та слави, що, ніби вранішня зірниця, всіх освітлював, та через малу насолоду втратив цю славу. Отож страшно потурати лінивству. Треба постійно молитися, щоб якийсь грішний помисел не відлучив нас од Бога. Тільки чисте серце, ставши вмістилищем Духа Святого, виразно, як у дзеркалі, бачить у собі Бога.
19. Брат, що жив з аввою, казав:
— Судячи з Филимонових діл, я зрозумів, що в ньому вже зовсім не діють тілесні пристрасті й він став ревним прихильником всякої досконалосте. Він завжди виглядав преображеним божественним Духом, зітхав невимовними зітханнями, був постійно врівноважений і повен різноманітних подвигів. Ніщо вже не каламутило чистоти його ума і жодна скверна не торкалася його. Спонукуваний ревністю до подібного способу життя, я наполегливо питав його:
— Як і мені здобути таку чистоту ума? Филимон відповів:
— Трудись, бо для того потрібно багато праці й уболівання серця. Духовні блага гідні старанного шукання й труду; вони не стануть нашими, якщо будемо лежати чи спати. Навіть земне добро нікому не дається без труду. Тому, хто бажає досягнути духовного поступу, треба найперше зректися волі своєї й здобутися на безперервний плач та безкорисливість, не звертати уваги на прогрішення інших, але тільки над своїми ридати день і ніч, не дружити ні з ким із людей. Бо душа, яка вболіває серцем за власну душу й оплакує свої гріхи, є мертвою для світу і світ вмирає для неї. Тоді гинуть тілесні пристрасті — і людина вивільнюється з-під їхньої влади. До того ж, зрікшись світу, а з Христом злучившись, полюбивши Бога над усе, перебуває вона у безмовності, зберігає Його образ і стає подібною до Нього. Така людина приймає від Бога дари Духа і стає храмом Божим, а не житлом демонів, тож праведні діла явить Богові. Так і душа, ставши чистою ще за життя, звільняється од скверни і, не маючи жодної нечисти та плями гріха, зодягнеться врешті вінцем правди і засяє красою чеснот.
У кого ж на початку відречення не з`явиться у серці плач, не зринуть духовні сльози, пам`ять про безконечні муки, справжня безмовність, постійна молитва, псалмоспів і повчання у божественних Писаннях, в кому не стануть вони звичкою (другою природою) і страх Божий не завладарює в душі — той ще перебуває у тісній дружбі зі світом і не може мати ум чистим у молитві. Бо тільки благочестя й страх Божий очищують душу від пристрастей, чинять ум вільним і вводять його у природне для нього споглядання, дають йому зазнати богослов`я, як блаженства. Блаженні чисті серцем, бо вони побачать Бога (Мт. 5:8). Для тих, що сподобились такої чистоти серця, ця заохота слугує заставою будучности і зберігає дух непохитним.
Отож усіма силами дбай про чесноти й подвиги, якими підносимось до благочестя, що є умовою чистотою, плід котрої — природне для ума богословське споглядання. Бо діяння є сходженням до споглядання, як каже проникливий розумом Григорій Богослов. Тому, якщо будемо недбалими у цьому діянні, то залишимося чужими для всякої любомудрости. Бо хоч би хтось і досягнув самої вершини чеснот, але повсякчас вкрай потрібний йому і труд подвижництва, який приборкує сороміцькі порухи тіла й суворо пильнує помисли. Лише тоді вселиться у нас Христос. Бо що більше помножується наша праведність, то більше духовно мужніємо. І врешті ум, ставши досконалим, пригорнеться до Бога та осіниться божественним світлом — і йому відкриється багатство невимовних таємниць. Тоді він по-справжньому пізнає, де мудрість, де сила, де розум, де довголіття і життя, де світло очей і мир. Бо поки він бореться з пристрастями, доти не має можливости насолодитись пізнанням усякого добра; бо як гріхи наші роблять сліпим ум (щоби не бачив чеснот), так і наші чесноти засліплюють його, аби не бачив гріхів. Але коли ум віддалиться од боротьби і сподобиться духовних дарувань, тоді спочине на ньому благодать, і він увесь стає світловидним та не відхиляється од споглядання духовних речей. Такий ум не прив`язується ні до чого земного, але вже перейшов від смерти до життя.
Тому, хто прагне наблизитись до Бога, треба мати непорочне серце й чисті уста, щоби слово, виходячи з чистих уст чистим, могло достойно оспівувати Бога, бо ж душа, що прилучилася до Господа, постійно з Ним розмовляє. Забажаймо ж, брате, такої висоти чеснот. Перестаньмо плазувати по землі, плутаючись у пристрастях. Хто полюбив подвиг і відчув близькість Бога, той причащається Його святого світла; хто знемагає з любови до Бога, той насолоджується якоюсь незбагненною духовною Господньою веселістю, як сказано в божественному псалмі: Радій у Господі — і Він сповнить тобі бажання твого серця, виведе, як світло, твою правду і твоє право, як полудень (Пс. 37:4,6). Чи є любов сильніша від Божої, що вливається до душі, очищуючи її від усякого зла? Тоді душа щиро зітхає: Я з любови знемагаю (П.п. 2:5). Невимовним й незбагненним є сяйво божественної краси! Не можна її ні словом описати, ні слухом вмістити! Чи на блиск зірниці вкажеш, чи на сяйво місяця, чи на світло сонця — все це ніщо проти Божої слави, бо все жалюгідне перед лицем істинного світла, як найглибша ніч або найпохмуріша мла перед найяскравішим полуднем. Так казав і святий Василій Великий, дивний між учителями, який це пізнав із досвіду й навчився цього.
20. Усе це, та ще більше від цього, розповідав брат, що жив з аввою. Але хто не подивується ще й такому доказові великої Филимонової смиренности? Вже віддавна сподобившись пресвітерського звання і так щиро діткнувшись небесних речей життям і умом, він дуже рідко приступав до святої трапези священнодійства. Незважаючи на постійне обережне життя своє, нечасто й причащався. А коли вже сподоблявся Божественних Таїн, то перед тим довго молився Богові, умилостивлюючи Його псалмоспівами та сповіданнями. Жахався він голосу священика, що виголошував на Літургії: Святая — святим. Тоді, — казав він, — уся церква повна святих Ангелів, а Сам Цар сил таїнственно священнодіє, перемінюючи хліб і вино у Тіло й Кров Свою і через святе Причастя вселяється у наші серця. Тому треба непорочне й чисто, ніби перебуваючи поза тілом, зважуватись на святе Причастя пречистих Христових Таїн, аби стати причасниками просвітлення, що від Них настає.
Чимало святих Отців бачили святих Ангелів, які остерігали їх від усього гріховного, тому й перебували в глибокому мовчанні, не розмовляючи ні з ким. Спілкуючись з людьми, не говорив Филимон нічого земного, тільки те, що душекорисне і спасенне для них.
21. І ще таке розповів той брат: «Коли старцеві потрібно було самому продавати своє рукоділля, то, щоб не дійшло до якоїсь брехні, клятви, зайвого слова або іншого якогось гріха, то, розмовляючи й торгуючи, він видавав себе за юродивого, і кожний, хто бажав купити його рукоділля, давав йому за роботу, скільки сам хотів. Плів же він малі кошики. Те, що давали за них, — вдячно приймав».

 

За даними:http://www.hram.in.ua/index.php?view=article&id=194

 



Обновлен 03 мар 2013. Создан 21 янв 2013



Київська православна богословська академія cerkva-snt.at.ua свящ. Богдан Сливка Церква.info: Офіційний веб-сайт УПЦ Київського Патріархату bogoslov.cv.ua